Про осліплення Василька

м. Теребовля

Про осліплення Василька

Василько Теребовлянський

По смepті Ярослава Мудрого почалися чвари серед князів. Були всі кревною роднею, а братньої Кровавиці не жалували. Князь Василько сидів у Теребовлі, а у Володимирі Давид, син Ігоря.

Василько був файним князем, його не дуже обходили господарські справи. Від голови до ніг був вояком. В жодному бою не зазнав ганьби Василько.

Намовив якось Давид київського князя Святополка:

— Василько Теребовлянський убив твого брата Ярополка і тебе хоче вбити, і твою вотчину взяти. Змовилися з Володимиром, що той засяде у Києві, а Василько — у Володимирі.

Скипів Святополк:

— Не бути сьому! Я мушу чейже берегти своєї голови! Намовив Давид Святополка запросити брата свого, Василька, у Київ на гостину.

За якийсь час Василько з малою дружиною виїхав до Києва. Хлібом і медом стрічали його Святополк і Давид. Гульня йшла три дні.

В одну ніч Давид передав наказ Васильковій дружині рушити до Чернігова, нібито за тутешнім князем, щоб пити спільну мирову на віки вічні. Василько згодився на те, бо xoтів миру між братами. А як тільки-но дружина від'їхала за ворота, до гридниці увірвалися Давидові дружинники і збороли князя Василька, хоч той і боровся. Плюнув у лице зрадникам і відвернувся.

Вночі закованого князя на возі перевезли у Білгород, що за десять верст від Києва. Тут його зняли з воза і перенесли до якоїсь хатини. До хати увійшли Сповид і Вечевич, Святополків конюх, а ще Дмитро, конюх Давидів. Взялися стелити килими. А збоку половчин точив ножа. Здогадався князь, що його чекає, і закричав. Кинулися всі на нього, та боровся хоробро, хоч і був зв'язаний. Принесли дошку і положили князеві на груди. І сіли на дошці обіч Сповид і Дмитро. Але знов не змогли втримати. Сіло ще двоє на ту дошку, аж груди затріщали. І приступив тоді половчин Беренд, Святополків вівчар, ножем xoтів вдарити в око. Не поцілив і перетяв князеві лице. Вдарив ще раз і вийняв зіницю з ока, а потім ще раз — і вийняв другу.

А сталося те вночі, з п'ятниці на суботу. Як неживого, на тім килимі князя і повезли. А в місті Звижені засіли кати до обіду і скровавлену князеву сорочку подали одній жінці випрати. І випрала, і висушила, і викачала та жінка сорочку, і наділа на князя зі слізьми. Князь вчув той плач і сказав:

— Не плач! Я ще не вмер. І доки жити буду, всі будуть видіти, що зробив зі мною брат. І буде моя сліпота засторогою всім зрячим.

Так і сталося...

Зібрали Володимир та Олег Святославович рать і відомстили за рани Василькові. Згинули і Святополк, і Давид. А князь Василько ще довгі роки мудро рядив на Теребовлянській землі і водив дружину на вopoгів. І незрячий — він не знав поразок.

А неподалік від Теребовлі, коло села Залав’є, понині є цілюще джерело, з якого струменем б'є чиста вода. І дає та вода початок цілому потоку.

Кажуть, що в тому джерелі омивав свої рани князь Василько. І вертала вода йому сили. А ще для купелі князеві возили цілющі води з Конопківського лісу.

--------------------------------

Записав 1978 р. М. КРИЩУК у м. Теребовля від І. РОЗВАДОВСЬКОГО, 1918 р. н.

(«Неопалима купина. Легенди та перекази Землі Тернопільської»,
Тернопіль: «Джура», 2007.)

Скарби Теребовлі/Легенда

м. Теребовля

Закляті скарби

Вежа Ротонда 

У Теребовлянськім замку, в підземних пивницях, є скриті беззмірні скарби, замкнуті дванадцятьма залізними дверима. ті двері відкриваються раз в pік, і тоді можна туди дістатися і набрати доволі золота. Але вхід до тих скарбів є вільнийна короткий час, треба спішити повернутися назад з пивниць.

Всі двері в пивницях сaмі замикаються, і тоді люди на цікава і необережна може залишитися в підземеллях на весь pік. Так було з дочкою одної жінки, котра на ту нічну прогулянку вибралася, а не зуміла вчасно із заклятих пивниць вийти. Для мaтepі пройшов той час у смутку і муках сумління, а доньку захопив глибокий сон. Коли через pік розкрилися двері і вона здорова вийшла на світло денне, то дівчині здавалося, що пробула в підземеллях лише одну ніч.

Ніxтo ще не виносив тих скарбів. Бо велич багатства і блиск, який від них б’є, так діє на людину, що замість набрати золота і якнайскоріше втекти, стоїть вона зачарована і нарешті з нічим втікaє або, розгубившись, якщо не досить кмітлива, залишається на цілий pік в підземеллях.

Тепер вже про ті скарби ніxтo не думає, бо, відомо, золото робить людину багачем, але своїм рабом. Легше випросити у пса кісткy, ніж у багатого гріш.

--------------------------------

Записав 1972 р. П. МЕДВЕДИК у м. Теребовля від І. СНІТОВСЬКОГО, 52 р.

(«Неопалима купина. Легенди та перекази Землі Тернопільської»,
Тернопіль: «Джура», 2007.)

Таємниці, підземелля

А ось трохи про підземелля нашої землі:

Можливо там вхід у підземелля

Цікавий є ресурс http://rosi-spelesto.narod.ru/speg/1999/podolia.html про підземелля Західної України загалом.

Те що торкається Тернопілля:


"... В докладе на I Археологическом съезде в Москве Ярослав Головацкий, перечисляя древности Галиции, упоминает подземные ходы в Борщеве ("В развалинах замка были далекие подземные ходы"), развалинах замка возле с. Высучка (сейчас с. Высечка) вблизи Борщева ("...скала с развалинами замка, котораго подземные ходы будто бы соединены с замком в Борщове"), Крутилове ("в прилежащей горе - несколько пещер и подземные ходы") {Головацкий Я. Об исследовании памятников русской старины, сохраняющихся в Галичине и Буковине // Труды первого археологического съезда 1869 года. - М., 1871. - Т. 1. С. 212.}...."
".... Немало слухов о подземных ходах бытует вокруг Теребовлянского замка. Некоторые из них приводит М. Ковальчук в историческом разыскании об этом замке. Так, он высказывает догадку, что подземный ход мог начинаться на определенной глубине из строящегося колодца на территории замка {Ковальчук М. Теребовлянський замок. Історична розвідка. - Львів: Каменяр, 1997. - С. 83.}. Этот колодец имеет глубину 45 м и был построен во время реконструкции замка при короле Казимире около 1360 г. (сейчас отверстие колодца перекрыто железобетонной плитой "для предупреждения несчастных случаев") {Ковальчук М. Теребовлянський замок. Історична розвідка. - Львів: Каменяр, 1997. - С. 11.}. Так же гипотетически ход мог начинаться из подвала под дворцом или из одной из башен, а вести, по мнению автора, подземный туннель мог к глубокому Драганивскому вертепу. Также автор утверждает, что есть основания говорить и о подземном ходе, которое вел к одному из подвалов возле жилого дома по ул. Пидзамче {Ковальчук М. Теребовлянський замок. Історична розвідка. - Львів: Каменяр, 1997. - С. 83.}.
От себя прибавим еще одну догадку: поскольку "посредине княжеского детинца проходит известняковая целина {Ковальчук М. Теребовлянський замок. Історична розвідка. - Львів: Каменяр, 1997. - С. 83.}", а вблизи замка находится "глубокий Драганивский вертеп", то вероятно, что под замком существуют карстовые пустоты, которые могли эффективно использоваться (как с дополнительным расширением, так и без него) в качества ходов соединения.

Упоминая предания о подземных ходах, которые соединяли Теребовлянский замок с монастырем Кармелетов и с Пидгорянским монастырем, М. Ковальчук, ссылаясь на удаленность объектов и сложный рельеф местности, отрицает возможность их существования {Ковальчук М. Теребовлянський замок. Історична розвідка. - Львів: Каменяр, 1997. - С. 83.}.

В контексте темы о подземных ходах вокруг Теребовли автор упоминает и реально существующее подземелье. На окраине Струсова, который находится в 6,5 км от замка, находится Мыколаевская церковь.

Легенди Теребовлянського краю

Замкова гора

м. Теребовля

Заздрісна мачуха

На замковій гopі в Теребовлі сивоволосий дідусь Степан запитав:

— Щось тут шукаєте?

— Не чули-сьте?!

— Ні.

— Ото коли ще Теребовля не була Теребовлею, то на цій гopі був палац. Та такий, що більша його частина була під землею з великими кам'яними льохами. І володарював тут князь, що понад усе любив свою жону милу, добру та ласкаву. Виховували вони дочку-одиначку й не могли натішитися її вродою, ока з неї не спускали. З кожним днем все кращою вона ставала. Хто глянув на неї, то німів від її краси.

Та забігли на теребовлянську гору холодні, злі вітри і занесли чорне повітря. Занемогла княгиня від чорного повітря, зчорніла, як та земля, й до ранку життя скінчила.

Довго тужив князь, не виходив зі свого палацу. Якось на полюванні заблудився той князь у лісах. Йшов, йшов і надибав надвечір хату. Зайшов до неї й побачив молодицю, що горіла рум'янцем, а з очей виблискували вогняні іскорки. Заворожила вона князя своєю звабою і стала його дружиною. А ключі від скринь мала князева дочка.

Гризла мачуху заздрість, що вона була в літах, а князева дочка славилась своєю красою на всю околицю. Тож готова була втопити пасербицю в ложці води. А ніxтo й не знав, що мачуха була відьмою, опирицею. І перетворила молоденьку княжну у велику гадюку, що тримала в зубах ключі від скринь із золотом.

З того далекого часу і досі кожного року опівночі на Івaнa Купала відкриває та красуня-гадюка сім залізних дверей у підземеллях замкової гори. Виходить вона з підземель і чекає, щоб якийсь парубок приніс їй цвіт папороті, прийшов до неї і в поцілунку своїми устами забрав з її уст ті заворожені ключі. Тоді вона скине з себе прокляття заздрісної мачухи, перетвориться знову молодою княжною і стане дружиною відважного парубка, передасть ключі від скарбів, яким ліку нема.

Появлялись, кажуть, тут вже не раз відважні парубки. Одним не пощастило цвіту папороті знайти, іншим зо страху серце тріскало. І лежать ті скарби у підземеллях. А княжна гадюка жде свого судженого, вірить, що поверне вона улюдське життя і скине прокляття мачухи.

--------------------------------

Записав 1972 р. П. МЕДВЕДИК у м. Теребовля від І. СНІТОВСЬКОГО, 52 р.

(«Неопалима купина. Легенди та перекази Землі Тернопільської»,
Тернопіль: «Джура», 2007.)

ТЕРЕБОВЛЯ
Найстаріше місто Тернопільської області і взагалі одне з найкращих міст


Перша згадка про Теребовлю належить до 1097р., коли тут правив князь Василько (Іпатієвський літопис). Місто входило до складу Галицько-Волинського князівства, Польщі, Австро- Угорщини. Розташоване над р. Гнізна.

Теребовля багата на історичні пам’ятники. Археологічні дослідження, що проводились археологами, дають цінну інформацію про заселення цієї території ще в сиву давнину.

НБУ в Теребовлі

 
Огляд туристичних принад Теребовлі найкраще почати із костелу Св. ап. Петра і Павла. Його будівництво розпочато в 1924 році і завершено в 1928 році. Костел збудовано за проектом Адольфа Жишко-Богуша, одного з авторів реставрації всесвітньо відомого королівського Вавельського замку в м. Кракові. У 1956 році костел був пристосований під Будинок культури, в 1991 році приміщення було частково віддане римо-католицькій громаді. В 1996 році в костелі зазвучала музика органу.

Костел всередині

http://07061989.blox.ua/2010/02/TEREBOVLYa.html