Легенди Теребовлянського краю

Замкова гора

м. Теребовля

Заздрісна мачуха

На замковій гopі в Теребовлі сивоволосий дідусь Степан запитав:

— Щось тут шукаєте?

— Не чули-сьте?!

— Ні.

— Ото коли ще Теребовля не була Теребовлею, то на цій гopі був палац. Та такий, що більша його частина була під землею з великими кам'яними льохами. І володарював тут князь, що понад усе любив свою жону милу, добру та ласкаву. Виховували вони дочку-одиначку й не могли натішитися її вродою, ока з неї не спускали. З кожним днем все кращою вона ставала. Хто глянув на неї, то німів від її краси.

Та забігли на теребовлянську гору холодні, злі вітри і занесли чорне повітря. Занемогла княгиня від чорного повітря, зчорніла, як та земля, й до ранку життя скінчила.

Довго тужив князь, не виходив зі свого палацу. Якось на полюванні заблудився той князь у лісах. Йшов, йшов і надибав надвечір хату. Зайшов до неї й побачив молодицю, що горіла рум'янцем, а з очей виблискували вогняні іскорки. Заворожила вона князя своєю звабою і стала його дружиною. А ключі від скринь мала князева дочка.

Гризла мачуху заздрість, що вона була в літах, а князева дочка славилась своєю красою на всю околицю. Тож готова була втопити пасербицю в ложці води. А ніxтo й не знав, що мачуха була відьмою, опирицею. І перетворила молоденьку княжну у велику гадюку, що тримала в зубах ключі від скринь із золотом.

З того далекого часу і досі кожного року опівночі на Івaнa Купала відкриває та красуня-гадюка сім залізних дверей у підземеллях замкової гори. Виходить вона з підземель і чекає, щоб якийсь парубок приніс їй цвіт папороті, прийшов до неї і в поцілунку своїми устами забрав з її уст ті заворожені ключі. Тоді вона скине з себе прокляття заздрісної мачухи, перетвориться знову молодою княжною і стане дружиною відважного парубка, передасть ключі від скарбів, яким ліку нема.

Появлялись, кажуть, тут вже не раз відважні парубки. Одним не пощастило цвіту папороті знайти, іншим зо страху серце тріскало. І лежать ті скарби у підземеллях. А княжна гадюка жде свого судженого, вірить, що поверне вона улюдське життя і скине прокляття мачухи.

--------------------------------

Записав 1972 р. П. МЕДВЕДИК у м. Теребовля від І. СНІТОВСЬКОГО, 52 р.

(«Неопалима купина. Легенди та перекази Землі Тернопільської»,
Тернопіль: «Джура», 2007.)